Month: August 2017

Loving Men (Artem Stories)

~ Harlan Didrickson ~ 2 Comments

Artem JacketOver the course of my lifetime I’ve learned a thing or two about loving men.

If you’re a gay man or a woman that’s attracted to men you know precisely how intoxicating they (we) can be. But it wasn’t until the unfortunate end of my relationship did I fully comprehend to what an extensive degree I love loving men.

I love everything about men. Everything. Their kindness and their silliness, their arrogance and their humility, their tenderness and their rough-housing. I love their smiles, their laughter, their belly’s, their shoulders. I love their deep eyes and their crooked mischievous grins. I love their devote sexual, political, and religious views. I love their unwavering commitment to their husbands, their wives, their lovers, their boyfriends, their girlfriends, their children, and their pets. I love their softness. I like their hardness. I love everything about men including being a man. And I love everyone that loves loving men.

Loving men isn’t easy. Ask any gay man or woman. But loving men has rewards beyond the imagination. For me, this goes well beyond the sexuality and delves deep into the sensuality and intimacy. Of course sex with men is hot, but hot lasts only as long as Artem In Bedsomeone is stoking the fire. What happens before the brush fire is struck by the tortuous lightening of longing? And what happens after? I think that sensuality precedes sexuality and intimacy outlasts it. I especially love loving men when their desire has cooled and what remains are the warm, calm embers of strong hands entwined around the others’s like a fleshy creeping ivy. The dampness of eyebrows which now produce the small dots of gooseflesh which erupt on the naked torsos which peek from beneath the coiled sheets. I love the whispers which quietly replace the gnawing and growling of congenital passion.

Last evening I watched the final scenes of “Brokeback Mountain” where Ennis (Heath Ledger) visits Jack’s (Jake Gyllenhaal) boyhood home. Ennis discovers a couple of shirts belonging to Jack tucked in a nook. Those shirts were the shirts that Jack wore when he was with Ennis on Brokeback Mountain. Ennis clutches that pair of shirts and inhales deeply Jack’s scent and you can just feel Ennis’s anguish.

That’s what it’s like loving men.

Париж (для Артема)

~ Harlan Didrickson

Я зателефонував Артему за три дні, перш ніж я збирався полетіти до Парижа. Я сказав йому, що зустрічусь з ним у готелі Peninsula на Єлисейських полях на сніданок і що він повинен піти напередодні в готель напередодні, провести ніч, і я зустріну його там після того, як я приземлився. Не хвилюйся, я казав йому, як я швидко попхаю в машину в аеропорту DeGoulle і пробираюся через місто з закритими очима, тому я не побачу дюйма красивого міста без нього.

Артем жив у Зальцбурзі, тому це був хмель, стрибок і стрибок для нього, щоб дістатися до Парижа. Я думаю, що ми могли б познайомитися в будь-якій точці Європи, але я думав, якщо я знову збираюся закохатися, я збирався це зробити у самому романтичному місті у світі. Я не був упевнений, що саме Артем точно думав, але за згодою зустрітися зі мною в готелі 3 вересня я думав, що будь-які метелики, які він відчуває, я теж відчував. Врешті-решт, хто дійсно би стрибає на міжнародному польоті або європейському потязі, щоб зустріти іншу людину і ризикувати бути скинутий у Париж, або ще гірше покинутий?

Але це не Артем. Артем відрізняється. Артем – це людина його слова. І хоча він чарівно сором’язливий, він має цей сміливий низький центр емоційної тяжкості. Ви бачите, Артем – чесний, надійний, веселий жокестр; Справжній слухач, чиї міцні плечі завжди були доступні для тих, хто потребує доброго вола; Чарівна людина, чия чарівність проникає через образи, які прикрашають обкладинки деяких глянцевих журналів Європи. Але за вишуканою красою його пронизливих блакитних очей – така глибока співчуття, що ви не можете не допомогти, а стрибати з високих вилиць і вислизати головою в блакитні очі, блищиті сонцем; Ці очі стирали моє вагання, і я зачепив головою дурень Артема, стукаючи в двері до своєї душі; Вставати в дощ, що викликає сумніви, смуток і невпевненість; До живота до шведського столу життя і візьміть, що перший збиток, який знає, як і Єва в саду, спокуса найслабніше, перш ніж прийняти цей перший укус.

Тому я вирішив літати в бізнес-класі у випадку, якщо вся ця експедиція потрапить жахливо не так, і мені довелося швидко звільнити улюбленого і улюбленого Парижа. Пізніше цього тижня Артем запитав мене в своєму делікатному українському лайку: “Чому ти приховуєш свою ставку?”

Я повернувся на обличчя до нього того раннього ранку, в нашому прекрасному ліжку, доторкнувшись до щоки, натягнув кінчики пальців через вії, змусивши його миготіти і хихикати, і сказав: “Я боявся. Біль, що я відчував протягом декількох тижнів, був звивистим. Моє бажання для вас ходить глибоко в моєму серці, як товста жилка міді, і я ніколи не був так загіпнотизований у моєму житті “.

Loving Men-Paris (Artem Stories)

~ Harlan Didrickson

I called Artem three days before I was to fly to Paris. I told him that I would meet him at the Peninsula Hotel on the Champs-Élysées for breakfast and that he should go directly to the hotel the day before, spend the night, and I would meet him there after I landed. No worries, I told him, as I would quickly hop into a car at DeGaulle airport and make my way through the city with eyes closed so I wouldn’t see an inch of the beautiful city without him.

Artem was living in Salzburg so it was a hop, skip, and a jump for him to get to Paris. I suppose we could’ve met anywhere in Europe, but I thought if I was going to fall in love again, I was going to do it in the most romantic city in the world. I wasn’t sure what Artem was thinking exactly, but by his agreement to meet me at the hotel on September 3 I thought that whatever butterflies he was feeling, I was feeling too. After all, who really would jump on an international flight or European train to meet another man and risk being dumped in Paris, or worse abandoned?

But that’s not Artem. Artem is different. Artem is a man of his word. And while he is charmingly shy, he’s got this courageous low center of emotional gravity. You see, Artem is an honest, trustworthy, funny jokester; a genuine listener whose strong shoulders have always been available for anyone needing a good cry; a bewitching man whose charm oozes through images that grace the cover of some of Europe’s glossy magazines. But behind the exquisite beauty of his piercing blue eyes is a compassion so deep that you can’t help but leap off his high cheekbones and plunge headlong into his sun-glistened azure eyes; those eyes erased my hesitation and I burrowed headlong wooing Artem, knocking on the door to his soul; to stand in the pouring rain of doubt and silliness and uncertainty; to belly-up to the buffet of life and take that first nibble knowing, just like Eve in the garden, that temptation is sweetest right before you take that first bite.

So I decided to fly in business class in case this whole expedition would go horribly wrong and I needed to vacate my beloved and beloved Paris in haste. Artem asked me later that week in his delicate Ukranian lilt, “why did you hedge your bet?”

I turned to face him in that early morning, in our lovely bed and touched his cheek, drew my fingertips across his eyelashes making him blink and giggle and said, “I was scared. The ache I’ve felt for weeks has been tortuous. My longing for you runs deep in my heart like a thick vein of copper. And I haven’t been so hypnotized by anyone in my life.”

 

Темний і Смуглявий(Для AT)

~ Harlan Didrickson ~ 2 Comments

Це була його фотографія, яка вперше привернула мою увагу. Я був посмідно відповідав на текстові повідомлення на сайті знайомств, здивований моєю передбачуваною популярністю. Я навіть не доторкнувся до нього, але я відповів. І тоді я побачив його фотографію.

Протягом багатьох років мене привертали до північноєвропейського типу: блондинка і синьоока; Чистий і ніжний і відкритий. Але з моменту аварії та спалення мого дуже довгострокового ставлення я безнадійно притягувався до людей темного і смугляного різноманіття. Я знаю, ти знаєш тип. І якщо ви цього не зробите, дозвольте мені це описати.

Смачно

Пікант Смачний. Суцільний

Тепер ти знаєш тип? Тип, який на перший погляд виглядає глибоко, темно і смачно, а потім затискає спину губ, як кайенський перець; Товсті повні губи, що вириваються з-за закріпленої бороди, яка сидить на високих скулах; М’яке і темне хрестовинне волосся, яке починає шипуватися пальцем; Гострий горло, який впадає в два різних басейни ключиці, які є ідеальним приземленням для пухнастих поцілунків; Сундук, який приховується від зору, але відганяється в обох напрямках, як на схід, так і на захід, до однакових близнюків плечових ковпаків, а потім по руках, повз пороги товстих жил на зап’ясті, до делікатних рук, які часто нахиляють мою Обличчя, щоб побачити його погляд; Каскадом вниз через вузькі стегна і на пару хтивих стегон, які виглядають як льодовики, які потрапляють на коліна і йдуть до його канатних телят.

Ось так. Краще, саме так.

І все-таки, коли він вперше звернувся до мене, він, ця приголомшлива людина, назвав мене гарним.

Dark and Swarthy (Artem Stories)

~ Harlan Didrickson ~ 2 Comments

It was his photograph which first caught my attention. I had been hastily responding to text messages on a dating site, surprised by my alleged popularity. I hadn’t even reached out to him but found myself responding. And then I saw his photograph.

For years and years I’d been attracted to the Northern European type: blond and blue-eyed; pure and gentle and open. But since the crash and burn of my very longterm relationship, I’ve found myself hopelessly attracted to men of the dark and swarthy variety. I know you know the type. And in case you don’t, let me describe it.

Delicious.

Piquant. Savory. Succulent.

Now do you know the type? The type that at first looks deep and dark and delicious, then nips at the back of your lips like cayenne pepper; the thick full lips which peek out from behind a well-trimmed beard that sits low on high cheekbones; soft and dark cross-grained hair that begs to be finger-combed; a lithe throat that empties in to two distinct pools of the clavicle which are the perfect touchdown for feathery kisses; the chest that’s hidden from sight, yet branches off in both directions, both east and west, to the identical twins of shoulder caps, then down the arms, past the rapids of thick veins on the wrist, to the delicate hands which often tilt my face to meet his gaze; cascading down through narrow hips and onto a pair of lusty thighs which appear like glaciers that scrape to his knees and follow down to his rope-like calves.

Just like that. Better, exactly like that.

And yet, when he first reached out to me, he, this stunning man, called me handsome.